Панель управления

    
Вход\регистрация

С.І. Жук, С.О. Ізюмець

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Вінницький обласний клінічний ендокринологічний диспансер

image Резюме. Вивчено силу кореляційних зв’язків між рів нями тиреотропного гормону, вільного тироксину, фолікулостимулюючого гормону, прогестерону, загального та мономірного пролактину та естраді олу. Проаналізовано їх роль в патогенезі розвитку дис гормональних захворювань матки та молочних залоз на фоні гіпотиреозу.

Ключові слова: пролактин, макропролактин, міома матки, дифузна фібрознокистозна мастопатия, гіпо тиреоз, коефіцієнт кореляції.

Вступ

Як відомо, матка та молочні залози є органами мі шенями для статевих гормонів, постійно підля гають впливу гормонів гіпофізу, кори наднирників та щитовидної залози [3]. У зв’язку з цим слід ком плексно підходити до вивчення проблеми розвитку дис гормональних захворювань матки та молочних залоз [3].

За даними В.М. Сєрова та співавт. [2] відомо, що діяльність яєчників та щитовидної залози регулюється тропними гормонами гіпофізу, які, в свою чергу, знахо дяться під контролем гіпоталамуса. Крім того, естрогени, і тиреоїдні гормони можуть змінювати секрецію ТТГ та пролактину (ПРЛ) через вплив на різні рівні регуляції тиреотропного рилізінг гормону (ТРГ) та специфічні гор мональні реакції передньої долі гіпофізу [4].

Зниження рівня тиреоідних гормонів в крові сприяє збільшенню чутливості пролактотрофів до тиреоліберину, що призводить до зростання секреції ПРЛ. Збільшення рівня ПРЛ викликає порушення циклічності продукції гонадотропінів, зменшує частоту та амплітуду секреції лютеїнізуючого гормону, викликає зростання кількості рецепторів до естрадіолу в тканині молочної залози та cти мулює процеси проліферації в периферичних органах репродуктивної системи [6]. В наш час описано декілька молекулярних форм ПРЛ, проте тільки мономірний ПРЛ має високу біологічну та рецепторзв’язуючу активність [5].

Метою даного дослідження стало вивчення кореляцій них зв’язків між рівнями ТТГ, вільного тироксину, фоліку лостимулюючого гормону (ФСГ), загального та мономірно го ПРЛ та естрадіолу та прогестерону для встановлення патогенетичних механізмів розвитку дисгормональних зах ворювань молочних залоз та матки на фоні гіпотиреозу.

Матеріал та методи дослідження

Обстежено 159 жінок репродуктивного віку (від 19 до 45 років) з лабораторно підтвердженим гіпотиреозом на тлі аутоімунного тиреоїдиту, які увійшли до основної групи. Контрольну групу склали 37 здорових жінок. За результата ми обстежень сформовано чотири групи пацієнток: 1 група — 40 пацієнток з поєднаною патологією — міомою матки та дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу; 2 група — 39 пацієнток з міомою матки на фоні гіпотиреозу; 3 група — 40 пацієнток з дисгормональни ми захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу; 4 група — 40 пацієнток лише з гіпотиреозом.

Набір пацієнток проводився на базі поліклінічного від ділення та двох стаціонарних терапевтичних відділень Він ницького обласного клінічного ендокринологічного диспан серу (ВОКЕД). Усім жінкам в сироватці крові на 2–5 й день оваріоменструального циклу (ОМЦ) визначено рівень: ТТГ, вільного тироксину, загального та мономірного ПРЛ, ФСГ, естрадіолу та рівень антитіл до тиреоідної пероксида зи, а рівень прогестерону — на 18–21 й день ОМЦ.

Визначення рівнів гормонів та антитіл до тиреоідної пероксидази проводилось методом електрохемілюмініс центного аналізу за допомогою апарату «Access» (фірми «Beckman Coulter»). Для визначення рівня біологічно активного ПРЛ проводили осадження рівня «big» та «big big» ПРЛ (які є агрегатами мономірного ПРЛ з антитіла ми до ПРЛ класу Ig G ) поліетиленгліколем (PEG).

Статистичну обробку отриманих результатів проводили на персональному комп’ютері «Pentium ІV» за допомогою стандартного програмного пакету «Statistica 5.5» для Win dows XP. Порівняння та визначення вірогідності відмінно стей у вибірках, які містили кількісні показники, проводили за коефіцієнтом Ст’юдента. Внутрішньогрупові зв’язки між рівнями гормонів вивчались методами кореляційного аналі зу (Пірсона). Для словесного опису величини коефіцієнта кореляції використовували градації А. Банержи [1]: 0 < г <=0,2 — дуже слабка кореляція; 0,2 < г <= 0,5 — слабка кореля ція; 0,5 < г <= 0,7 — середня кореляція; 0,7 < г <= 0,9 — силь на кореляція; 0,9 < г <= 1 — дуже сильна кореляція.

Результати досліджень та їх обговорення

За результатами кореляційного аналізу у пацієнток з поєднаною патологією (міомою матки та дисгормональни ми захворюваннями молочних залоз) встановлено сильну зворотну кореляцію рівнів вільного Т4 (0,43±0,02 нг/л) та ТТГ (20,79±3,17 МО/мл), r = 0,73. Тобто за умов зменшен ня рівня вільного Т4 можна припустити суттєве зростання рівня ТТГ. Також у пацієнток зазначеної групи встановле но сильну пряму кореляцію рівнів: ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) та мономірного ПРЛ (22,4±0,9 нг/мл), r = 0,73, а також ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) та відсотку відновлення мономірного ПРЛ (86,2±0,76%), r = 0,72. Разом з тим між рівнями ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) та ПРЛ (25,71±0,83 нг/мл) встановлено кореляційний зв’язок середньої сили ( r = 0,66). Внаслідок того, що кореляція між рівнем ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) та мономірного ПРЛ (22,4±0,9 нг/мл) є сильною (r = 0,73), а кореляція між окремо ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) та ПРЛ (25,71±0,83 нг/мл) є середньої сили (r = 0,66) та між ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) та ФСГ (6,85±0,27 МО/мл) (r = 0,5), між ТТГ та естрадіолом (79,48±3,49 пг/мл) (r = 0,64), між ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) та прогестероном (9,03±0,55 нг/л) (r = 0,48) — є середньою та слабкою. Між рівнями мономірного ПРЛ (22,4±0,9 нг/мл) та естрадіолу (79,48±3,49 пг/мл) встано влено сильну кореляцію (r = 0,74). Крім цього, було вста новлено зворотну середню кореляцію між рівнями моно мірного ПРЛ (22,4±0,9 нг/мл) та прогестерону (9,03±0,55 нг/л) (r = 0,51). У пацієнток даної групи встановлено сильну кореляцію між рівнями естрадіолу (79,48±3,49 пг/мл) та прогестерону (9,03±0,55 нг/л) (r = 0,74). Так як кореляція між рівнями естрадіолу (79,48±3,49 пг/мл) та прогестерону (9,03±0,55 нг/л) (r = 0,74) сильніша, ніж між рівнями мономірного ПРЛ (22,4±0,9 нг/мл) та прогестеро ну (9,03±0,55 нг/л) (r = 0,51), а між рівнями мономірного ПРЛ (22,4±0,9 нг/мл) та естрадіолу (79,48±3,49 пг/мл) (r =0,74) — сильна зворотна кореляція.

У жінок з міомою матки встановлено середню зворот ну кореляцію між рівнями вільного Т4 (0,43±0,02 нг/л) та ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) (r = 0,62) та середню пряму кореляцію між рівнями: ТТГ (15,45±0,9 МО/мл) та ПРЛ (18,75±0,66 МО/мл) (r = 0,63), ТТГ (15,45±0,9 МО/мл) та мономірного ПРЛ (13,4±0,5 МО/мл) (r = 0,63), ТТГ (15,45±0,9 МО/мл) та відсотку відновлення мономірного ПРЛ (72,7±0,49%) (r = 0,58). Серед пацієнток з міомою матки встановлено сильну кореляцію між рівнями ФСГ (7,2±0,2 МО/мл) та естрадіолу (96,3±2,6 пг/мл) (r = 0,98) і ТТГ (15,45±0,9 МО/мл) та естрадіолу (96,3±2,6 МО/мл) (r = 0,72), а також середню кореляцію між рівнями ТТГ (15,45±0,9 МО/мл) та ФСГ (7,2 ±0,2 МО/мл) (r = 0,52).

Серед пацієнток з дисгормональними захворюваннями молочних залоз встановлено слабку пряму кореляцію між: рівнями ТТГ (14,67±0,75 МО/мл) та ПРЛ (r = 0,39), ТТГ (14,67±0,75 МО/мл) та мономірного ПРЛ (r = 0,48). Разом з тим серед жінок даної групи мали місце сильна пряма кореляція між рівнями ФСГ та естрадіолу (r = 0,98) та сильна пряма кореляція рівнів: ТТГ та ФСГ (r = 0,89); ТТГ та естрадіолу (r = 0,89); а також сильна зворотна кореляція між рівнями ТТГ та прогестерону (r = 0,86). Збільшення середнього рівня ФСГ під впливом збільшеного рівня ТТГ призвело за механізмом прямого зв’язку до підвищення базального рівня естрадіолу та (можливо внаслідок анову ляції) — до відносного зниження пікового рівня прогесте рону. Кореляційні зв’язки між рівнем мономірного ПРЛ та ФСГ(r = 0,5) та між рівнем мономірного ПРЛ та прогесте рону (r = 0,49) мали слабку силу, та між рівнем мономір ного ПРЛ та базальним рівнем естрадіолу (r = 0,54), між рівнем тироксину та естрадіолу (r = 0,59) — середню силу.

Серед пацієнток з гіпотиреозом без дисгормональних захворювань молочних залоз та матки було встановлено сильний прямий кореляційний зв’язок між рівнями ТТГ та естрадіолу (r = 0,87). У решті випадків кореляційні зв’язки були дуже слабкими та слабкими. Проте відсутність дис гормональних гіперпластичних захворювань матки та молочних залоз серед жінок зазначеної групи можна пояснити можливою зміною метаболізму естрадіолу: замість нормального 2 гідроксилювання з утворенням активних катехолестрогенів відбувається переважно 16 гідроксилювання з утворенням естріолу.

Серед пацієнток контрольної групи сильної та середньої кореляції встановлено не було.

Висновки

Розвиток поєднаної патології (міоми матки та дисгор мональних захворювань молочних залоз) на фоні гіпоти реозу відбувається за рахунок значного зростання збіль шення рівня мономірного ПРЛ, яке викликало зменшен ня базального рівня естрадіолу, що спричинило зниження рівня прогестерону у лютеїнову фазу ОМЦ та розвиток відносного дефіциту прогестерону.

Розвиток міоми матки на фоні гіпотиреозу відбувається за рахунок помірного зростання рівня мономірного ПРЛ, яке викликало збільшення базального рівня естрадіолу, зменшення базальної секреції ФСГ та зменшення рівня прогестерону, що стало причиною відносної гіперестрогенії.

Основне значення у формуванні дисгормональних захворювань молочних залоз на фоні гіпотиреозу нале жить підвищенню базальної секреції ФСГ на тлі збільше ного рівня ТТГ, що призводить до збільшення базального рівня естрадіолу та до відносного зниження пікового рівня прогестерону. Зазначені зміни, в свою чергу, приз водять до відносної гіперестрогенії.

ЛИТЕРАТУРА

1. Банержи А. Медицинская статистика понятным языком: вводный курс. Пер. с англ. / Под ред. В.П. Леонова. — М.: Практическая медицина, 2007. — 287 с.

2. Практическое руководство по гинекологической едокринологии / Серов В.Н., Прилепская В.Н., Пшеничникова Т. Я. и др. — М.: Русфарммед, 1995. — 426 с.

3. Татарчук Т.Ф., Сольский Я.П. Эндокринная гинекология (клинические очерки). — Ч. 1. — К.: Заповіт, 2003. — 304 с.

4. Теппермен ДЖ., Теппермен Х. Физиология обмена веществ и эндокринной системы. Пер. с англ. Под ред. Я.И. Аджипы. — М.: Мир. — 1989. — 656 с.

5. Olukoga A.O., Kane J.W. Macroprolactinaemia: validation and application of the polyethyleneglycol precipitation test and clinical characterisation of the condition // Clin. Endocrinol. — 1999. — V. 51. — P. 119—126.

6. Yen S.S.C., Jaffe R.B., Barbieri R.L., (eds.). Reproductive endocrinology: phys iology, pathophysiology and clinical management. — 4th ed. — W.B. Saunders Co. Philadelphia, 1999. — 839 p.

Патогенетические механизмы развития дисгормональных заболеваний молочных желез и матки на фоне гипотиреоза С.И. Жук, С.О. Изюмец

Резюме. Изучено силу корреляционных связей между уровнями тиреотропного гормона, свободного тироксина, фоликулостимулирующего гормона, прогестерона, общего и мономерного пролактина и эстрадиола. Проанализиро вана их роль в патогенезе развития дисгормональных забо леваний матки и молочных желез на фоне гипотиреоза.

Ключевые слова: пролактин, макропролактин, миома матки, диффузная фибрознокистозная мастопатия, гипотиреоз, коэффициент корреляции.

ЗДОРОВЬЕ ЖЕНЩИНЫ 2(34)/2008

Спасибо вам за добавление статьи в:

Отзывов нет

Комментариев пока нет.

Оставьте свой отзыв

Имя Сообщение
E-mail (обязательно)
Сайт