С.І. Жук, Н.П. Дзісь

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Резюме. Використовуючи літературні дані, обґрунтовується актуальність незапальної хвороби внутрішніх статевих органів (НХВСО), важливість проведення диференційної діагностики з хронічними запальними захворюваннями внутрішніх статевих органів жінки, хронічним тазовим болем, які призводять до порушення репродуктивної функції та загального стану пацієнток.

Наведені дані відкривають можливості для розробки принципово нового перспективного напрямку діагностики та патогенетичного лікування в залежності від причин виникнення захворювання, прогнозування репродуктивної функції жінки. З цією метою вивчаються зв’язки гормональних розладів, виникнення злукового процесу, функціональної асиметрії, ендотеліальної дисфункції з репродуктивною функцією жінок в різних аспектах.

Ключові слова: незапальна хвороба внутрішніх статевих органів, хронічний тазовий біль, ендотеліальна дисфункція, фіброутворення, функціональна асиметрія, хронічний сальпінгооофорит, селективні інгібітори зворотного захвату серотоніну, пароксетин (Рексетин, «Ріхтер Гедеон», Угорщина).

Здоров’я жінок, матерів і дітей є об’єктивним показником рівня здоров’я населення та важливим індикатором соціальних і економічних проблем. Тому питання збереження репродуктивного здоров’я нації впродовж багатьох років не втрачає своєї актуальності. На сьогодні в Україні, коли спостерігається від’ємний приріст населення, збільшення кількості безплідних шлюбів, ця проблема постає ще більш гостро [23].

Фундаментальні дослідження останніх десятиліть дозволили визначити основні механізми функціонування репродуктивної системи жінки. Простежено взаємозв’язок між функцією яєчників і секрецією гонадотропінів, визначені механізми регуляції фолікулогенезу в яєчниках, сформована теорія про вплив рівня статевих гормонів на тонічну та циклічну секрецію гонадотропінів гіпофізом, доведено циркадний ритм їх секреції. Це дозволило визначити не тільки основні закономірності функціонування репродуктивної системи в нормі, але й встановити різні типи її порушень при патології [27, 34].

Перелік патологічних процесів внутрішніх статевих органів жінок поступово поповнюється і уточнюється, чому в значному ступені сприяє розробка нових і удосконалення існуючих методів інструментальної і лабораторної діагностики.

В МКХ-10, рубрика 83 присвячена незапальним захворюванням придатків матки та широких зв’язок матки.

Крім цього, вона включає набуту атрофію яєчника та маткової труби. Однак в практичній діяльності лікарі не використовують такий діагноз. Ми передбачаємо, що до цього терміну відносяться стани, які ми вивчаємо. Гіподіагностика незапальної хвороби внутрішніх статевих органів (НХВСО) лежить в основі немотивованого призначення багаторазових курсів медикаментозної терапії та хірургічного втручання, об’єм яких з кожним разом збільшується.

Таким чином, вказаний термін має право на життя.

Виходячи з цього, для зниження частоти патології репродуктивної системи, покращення якості лікування жінок ми вважаємо за необхідність встановити причиннонаслідкові зв’язки виникнення НХВСО та виробити нові підходи до корекції таких станів.

Сучасній медицині відомо біля 100 гінекологічних і екстрагенітальних захворювань, в клінічній картині яких основним симптомом є хронічний тазовий біль (ХТБ) [21].

За даними І.В. Лахно та співавт. (2004), в основі ХТБ лежать ендокринні розлади, зміни венозного кровотоку в органах малого тазу, а також надлишкове вивільнення біологічно активних речовин.

Особливості тазового болю при різних анатомо-морфологічних варіантах гінекологічних захворювань, екстрагенітальні тазові патології та їх поєднанні вивчені недостатньо [32]. Серед них хронічні запальні захворювання внутрішніх статевих органів жінки (ХЗЗВСО), які в першу чергу призводять до порушення репродукції і складають 60–65% від усіх гінекологічних захворювань. Сучасному контингенту жінок з даною патологією притаманні певні особливості, які необхідно враховувати — це висока частота психоневрологічних розладів переважно депрессивного характеру, наявність стійкого больового синдрому, наявність синдрому тазового венозного повнокрів’я тощо. [11].

Виявлені зміни в нейроендокринних регуляторних системах при даному процесі вказують на неспроможність адаптаційно-захисних механізмів. Вони не тільки віддзеркалюють латентний перебіг захворювання в статевому апараті та нервовій системі, але і підтримують його [20].

Клінічні прояви хронічного сальпінгооофориту різноманітні, деякі симптоми пов’язані не зі змінами в додатках матки, а з неврозом, який нерідко спостерігається при тривалому перебігу і частих рецидивах даного захворювання.

Основною скаргою є больовий синдром. Відмічають два варіанти загострення хронічного сальпінгооофориту. При першому варіанті зростає патологічна секреція, ексудативний процес в додатках матки, відмічається болючість їх при пальпації, підвищується кількість лейкоцитів, прискорюється швидкість зсідання еритроцитів, що вказує на залежність цих ознак від інфекційно-токсичного фактора.

При другому варіанті переважають скарги на посилення болю, погіршення самопочуття, зниження працездатності, зміну настрою. Об’єктивні показники загострення інфекційного процесу відсутні, нерідко спостерігаються невротичні реакції, ендокринні та судинні порушення [2].

Первинно-хронічний перебіг сальпінгітів спостерігається в 65% хворих, але, на жаль, дотепер немає чітких критеріїв, які свідчать про наявність хронічного сальпінгооофориту за даними бімануального дослідження. За вказаний патологічний процес часто приймають такі захворювання як зовнішній ендометріоз, міома матки з запальними змінами, варикозне розширення вен малого тазу, кісти яєчників і інші, які мають подібний клінічний перебіг, тому своєчасно не діагностуються.

Хворі з хронічним сальпінгооофоритом складають основну групу пацієнток, які звертаються за допомогою в жіночу консультацію, що викликає розповсюдження таких діагнозів як хронічний аднексит, аднексит в стадії загострення, підгострий сальпінгооофорит. Вказані діагнози не відповідають сучасним уявленням про суть зазначеного ними патологічного процесу, разом з тим, виставляються лікарями достатньо часто, що супроводжується широким призначенням протизапальних препаратів, особливо у вигляді антибактеріальної терапії. Запропоновані препарати, при умові їх використання навіть в терапевтичних дозах, можуть порушувати мікросимбіоз у кишечнику, що призводить до зміни співвідношення видів індигенної флори в організмі.

На думку ряду авторів, діагноз хронічний сальпінгооофорит може бути встановлений як досвідченим фахівцем, так і лікарем, який тільки розпочинає свою практичну діяльність, але зняти помилковий діагноз, який має місце, дуже важко. Це обумовлено тим, що до теперішнього часу відсутні чіткі критерії постановки діагнозу хронічних запальних процесів додатків матки, немає єдиної класифікації, а також специфічних методів лабораторної діагностики хронічної та атипової інфекції. Дана патологія містить в собі багато загадок, незважаючи на те, що останнє десятиріччя відоме суттєвими досягненнями у вивченні ХЗЗВСО і зміні в підходах до їх лікування [7].

Обґрунтовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що на даний час є розрізнені дані що до клінічного перебігу ХЗЗВСО, однак системного підходу до даної проблеми немає. Достатньо часто на практиці проводиться лікування первинно-хронічного запального процесу, рецидиву захворювання, ХТБ, безплідного шлюбу.

Опираючись на те, що основною скаргою таких хворих є біль, який порушує стан адекватного фізичного та психічного здоров’я жінки, виникає необхідність простежити генез та вияснити істинну причину даного синдрому.

Біль може розвиватися при наявності багатьох факторів — клініко-анатомічного варіанту гінекологічного захворювання, супутньої екстрагенітальної патології, психоемоційних особливостей, індивідуальної толерантності до болю, стану центральної нервової системи та вегетативної регуляції, особливостей анамнезу, ступеню соціальної адаптованості, що диктує необхідність мультидисциплінарного підходу до обстеження таких хворих.

Загалом больовий синдром негативно впливає на основні категорії якості життя жінки. Значна тривалість та висока інтенсивність болю, відсутність ефекту від симптоматичної терапії, виражені емоційні розлади часто призводять до хірургічного втручання таких пацієнток [33, 31].

ХТБ розцінюється як вторинний біль, він тривалий, рідко буває чітко локалізованим. При об’єктивному гінекологічному обстеженні не визначаються органічні зміни в органах малого тазу. ХТБ виступає як функціональне порушення, яке підтримується різноманітними генераторними механізмами навіть при зникненні первинного джерела подразнення. Простежено типовий зв’язок ХТБ з вегетативними порушеннями: постійні больові імпульси викликають різку активацію функції гіпоталамусу та гіпофізу, симпатико-адреналової системи і супроводжуються змінами психіки, поведінки, емоційними проявами, змінюється відношення до навколишнього світу «уход больной в боль». Монокаузальна залежність больового синдрому змінюється на полікаузальну: провокувати посилення болю можуть переохолодження, негативні емоції, фізичні перевантаження, алкоголь, тепло, розумове перенапруження [10, 1].

Таким чином, назріває думка: чи завжди хронічний біль в ділянці внутрішніх статевих органів це дійсно запальний процес, чи пов’язаний він з інфекційним агентом, особливо це стосується первинно-хронічного процесу. А якщо цього немає — то що це? Яка причина виникнення больового синдрому, неплідності, порушення менструального циклу, позаматкової вагітності, невиношування вагітності?

На нашу думку, необхідно розпочинати пошук розгадки проблеми у жінок, аналізуючи перебіг їхнього юного та підліткового віку, який є одним із найбільш критичних періодів у житті людини. В цей період (12–13 років) спостерігається максимальне зростання гострої та хронічної патології, що пов’язано з гормональними перебудовами, формуються основи способу життя, стиль поведінки, які надалі визначатимуть фізичне й психічне здоров’я. Одним із провідних показників здоров’я дівчаток-підлітків є стан репродуктивної системи. Поряд із соматичною патологією спостерігаються високі показники гінекологічної захворюваності. Її рівень становить 201,0‰, а за останні роки відбулося зростання на 23,9% [5].

На сьогодення, науковці, вивчаючи фактори ризику нейроендокринних порушень репродуктивного здоров’я жінок виявили високий відсоток (70,3%) у них психотравмуючих ситуацій, які мали місце в пубертатному та юному віці [5, 30]. Більше ніж у половини хворих психотравмуючі ситуації були багатофакторними, зміст стресів мінявся, але вони завжди були значимі для дівчаток і супроводжувались негативними емоціями.

Таким чином, в період пубертата та юного віку пацієнтки вступають з уже порушеною нейроендокринною регуляцією [6]. Високий відсоток (28,2%) стресових ситуацій в цьому віці був пусковим механізмом для виникнення гіпоталамо-гіпофізарної дисфункції у вигляді ожиріння, вегетосудинної дистонії, порушення менструального циклу, що є результатом високої чутливості системи регуляції менструальної функції у дівчаток до впливу навчальних, емоційних, фізичних перевантажень, факторів навколишнього середовища. Виявлено, що пусковим фактором у 54% випадках виявились інфекційні захворювання, в 34% — психотравмуючі ситуації і в 12% — хронічна соматична патологія [29].

Дівчатка з порушеною менструальною функцією потребують особливої уваги в плані проведення діагностичних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання надалі патології репродуктивної системи.

Тому особливої уваги заслуговує біологічний фактор, який в процесі репродукції має вирішальне значення, однак його тонкі та складні механізми знаходяться частіше всього поза межами індивідуальної свідомості, а деякі можливості їхнього контролю та корекції добуваються роками роботи наукових колективів [25].

На думку Е.Г. Виноградової (1995), частота патології репродуктивної системи жінки відображає ступінь екологічної стабільності чи нестабільності регіонів. В якості глобального негативного фактора необхідно відмітити складний соціально-економічний стан, зниження рівня життя, різку диференціацію доходів населення, недостатнє матеріальне забезпечення молодої сім’ї, і, як наслідок, соціальна напруга, конфліктність, що в цілому порушує репродуктивне здоров’я жінки. Таким чином, пацієнтку з раннього віку супроводжує тривалий стрес або депресивний стан, а це комплекс процесів, що відбуваються в організмі у відповідь на подразник та включають оцінку ситуації та її подолання. Доведено, що настрій залежить не від середнього рівня стресу, а від того, наскільки це більше чи менше, ніж характерний для даного індивідуума рівень стресу [18].

Стрес, впливаючи на кору головного мозку, призводить до виділення кортикотропін-рилізінг фактора, який, в свою чергу, активує гіпофіз-наднирникову систему, підвищує рівень біологічно активних речовин, які впливають на ендокринну, вісцеральну функцію та поведінку жінок [35, 13].

Психологічні і соціальні фактори можуть відігравати важливу роль і тоді, коли у жінки спостерігається явна патологія органів малого тазу, і тоді, коли подружня пара вважається практично здоровою. Лікар для оцінки перспективи лікування повинен визначити, який фактор (соматичний, психологічний чи соціальний) відіграє провідну роль у безплідності [19, 12].

Fisher (1954) визначив безплідність психогенного походження як безплідність, що зберігається, незважаючи на те, що у партнерів не виявлено будь-яких відхилень від норми [28].

Важливим аспектом проблеми, що висвітлюється, є, безумовно, і злуковий процес малого тазу. Багаторічні медичні дослідження довели, що розвиток злукового процесу в малому тазу в найбільшій мірі визначається такими факторами як перенесені раніше запальні захворювання додатків, порушення оваріо-менструального циклу, відповідні антропометричні показники, професійна шкідливість та ін. [15].

Відносно висока частота виявлення злукового процесу в малому тазу як ізольованого фактора у хворих з безпліддям після тривалого безуспішного лікування свідчить про необхідність встановлення діагнозу в цій групі хворих [22, 26].

Узагальнюючи вищевикладене, можна констатувати, що ХТБ необхідно розглядати згідно класичному визначенню П.К. Анохіна (1976) «як інтегративну функцію організму, яка мобілізує різні функціональні системи для захисту організму від дії шкідливого фактора і включає такі компоненти, як свідомість, чутливість, пам’ять, мотивацію, вегетативні, соматичні і поведінкові реакції, емоції».

За літературними даними, становлення нервового перенапруження в значній мірі визначається функціональною асиметрією півкуль головного мозку. Лабільність функціонального стану півкуль головного мозку посилює кортико-гіпоталамічні і лімбіко-ретикулярні взаємовідношення, за рахунок яких, в основному, і підтримується нервове перенапруження [3].

Незважаючи на те, що функціональна асиметрія півкуль головного мозку виступає в якості основи при неврозах та може бути перепоною невротичного зриву, в науковій літературі ми не знайшли даних про те, які соціально-економічні чинники формують психічне здоров’я жінок репродуктивного віку з різним функціональним станом півкуль головного мозку.

Тому, враховуючи вищезазначене, вважаємо за потрібне провести наукові дослідження і клінічні спостереження для встановлення мультипараметричної інформації про характер впливу функціональної асиметрії півкуль головного мозку на репродуктивну функцію жінки, розробити методи діагностики та патогенетичної терапії. Лише при встановленні причини та патогенезу захворювання є можливим найбільш успішно проводити патогенетичне лікування, в протилежному випадку необхідно призначати симптоматичну і часто неефективну терапію.

На нашу думку, інформація, представлена вище, відкриває можливості для розробки принципово нового перспективного напрямку прогнозування репродуктивної функції.

З цією метою необхідно систематизувати виявлені зв’язки функціональних асиметрій з репродуктивною функцією жінок в різних її аспектах, оскільки прогнозувати розвиток депресивного стану в загальній популяції надзвичайно важко через вплив багатьох факторів на вказаний процес.

За даними наукових досліджень, достатньо часто депресивні стани пов’язані з нейромедіатором серотоніном, який за своїм біологічним ефектом стимулює або гальмує нервові закінчення.

Виділений серотонін прямо діє на гіпофіз, інгібуючи продукцію гонадотропних гормонів, що призводить до порушення оваріо-менструального циклу, ановуляції, недостатності лютеінової фази [13, 8]. В жіночому організмі рівень вмісту серотоніну значно вищий, ніж в чоловічому: вміст серотоніну в сечі жінок у 4 рази перевищує ці показники у чоловіків, а рівень серотоніну в крові перевищує чоловічі показники в 3 рази [16]. Цікаво, що таке ж співвідношення (3:1) відмічено в літературі щодо поширеності тривожних станів у жінок та чоловіків.

Надзвичайно цікавий є той факт, що серотонін володіє властивістю стимулювати ріст фібробластів, причому механізм фіброутворення може бути при цьому подвійним: за рахунок посилення колагенсинтезуючої функції фібробластів або збільшення кількості колагенпродукуючих клітин [2].

Периферична дія серотоніну характеризується скороченням гладких м’язів матки, труб, кишечнику, спазмом кровоносних судин. Тривала вазоконстрикція призводить до системної ендотеліальної дисфункції судин таких, як тонус і проникливість судин, адгезії лейкоцитів і тромбоцитів, ангіогенезу, тромбогенності і тромборезистентності, які відносяться до ендотелійзалежних процесів.

В подальшому, при тривалій дії різних пошкоджуючих факторів (гіпоксія, гемодинамічне перевантаження, інтоксикація, запалення тощо) відбувається поступове виснаження і зміна компенсаторної «дилятаційної» функції ендотелію. В зв’язку з цим у відповідь на звичайні подразники ендотелій відповідає вазоконстрікцією та проліферацією [24]. При порушенні мікроциркуляції збільшується вивільнення тканинних алогенних речовин, серотоніну та простагландинів (F2á, І2, Е2), пригнічується активність лютеїнової фази та як наслідок це веде до порушення репродуктивної функції жінки.

Серотонін та простагландини змінюють перистальтику маткових труб, яєчників, матки, що призводить до виникнення позаматкової вагітності, ановуляції, невиношування вагітності. Простагландини, крім цього, впливають на активацію макрофагів, викликаючи виділення ними ж простагландинів з подальшим спазмом судин, ішемією та гіпоксією тканин, та, в кінцевому результаті, формування ендотеліальної дисфункції.

Відомо також, що ендотелій судин отримує як гемодинамічні, так і гуморальні сигнали, які модулюють викид вазоактивних субстанцій. Останні регулюють формування тромбів а також резистентність і тонус судин.

На сьогодення відомі достовірні дані, що ендотелій — це не пасивний бар’єр між кров’ю та тканинами, а активний орган, дисфункція якого є одною з основних ланок патогенезу найбільш розповсюджених захворювань тапатологічних станів: атеросклерозу, артеріальної та легеневої гіпертензії, серцевої недостатності, дилятаційної кардіоміопатії, ожиріння, гіперліпідемії, цукровому діабеті, гіпергомоцистеінемії [24].

Таким чином, в останнє десятиріччя доведено, що ендотеліальна дисфункція посідає особливе місце в патогенезі значної кількості терапевтичних захворювань.

Логічно передбачити, що вона (як загальний стан організму) може мати місце і при НХВСО або бути наслідком інших захворювань репродуктивної системи жінки.

Виходячи із вищевикладеного, можна акцентувати, що в результаті вказаних механізмів утворюється замкнуте коло в перебігу захворювання, яке необхідно розірвати, можливо, на рівні кори головного мозку і таким чином зберегти або відновити репродуктивну функцію жінки.

На нашу думку, НХВСО — це багатосимптомний стан, прояви якого мають різні етіологічні чинники, які вказувались вище. Плануючи патогенетичне вивчення даної проблеми, маємо за мету розробку діагностичних критеріїв НХВСО та, виходячи з цього, патогенетичне лікування.

Вищенаведені дані щодо ролі серотоніну в патогенезі НХВСО, особливо в разі їх хронізації та протікання з вираженою судинно-вегетативною симптоматикою, невротичними та тривожними станами, цілком закономірно призводять до необхідності застосування селективних інгібіторів зворотного захвату серотоніну (СІЗЗС), зокрема пароксетину.

Пароксетин серед відомих в практиці СІЗЗС має найбільш виражену анксіолітичну (протитривожну) дію, широко застосовується не лише в психоневрології, а й в кардіології, ревматології, гастроентерології та ін. На наш погляд, застосування пароксетину (Рексетину, «Ріхтер Гедеон», Угорщина) в комплексному лікуванні незапальних патологій має широкі перспективи, потребує подальшого вивчення, детального аналізу та вироблення практичних рекомендацій.

1. Абдулаева У.А., Ищенко А.И., Озген Д. Актуальне вопросы лечения наружного генитального эндометриоза с хроническими тазовими болями // Рос. вестн. акушера-гинекол. — 2004. — № 1. — С. 41—45.

2. Бодяжина В.И., Сметник В.П., Тумилович Л.Г. Неоперативная гинекология. — М.: Медицина, 1990. — 537 с.

3. Брагина Н.Н., Доброхотова Т.А. Функциональные ассиметрии человека. — М.: Медицина, 1988. — 238 с.

4. Вдовиченко Ю.П., Лещева Т.В. Сучасні аспекти прогнозування запальних ускладнень при внутрішньоматковій контрацепції // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2006. — № 2. — С. 126—128.

5. Вдовиченко Ю.П., Тітенко Т.М. Оптимізація медико-соціальної допомоги зі збереження репродуктивного здоров’я дівчаток-підлітків // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2006. — № 3. — С. 96—97.

6. Вплив нервово-психічного напруження на перебіг вагітності та пологів у молодих жінок / Веропотвелян П.М., Веропотвелян М.П., Панасенко О.М., Шевченко А.С. // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2006. — № 3. — С. 74—77.

7. Венцковский Б.М., Бакшеев С.Н., Семенюк Л.Н. Применение оральных контрацептивов в комплексном лечении хронических неспецифических сальпингооофоритов // 3-й Международный конгресс «Актуальные вопросы инфектологии в акушерстве и гинекологии». — Одесса, 2000. — С. 38—42.

8. Вихляева Е.М. Руководство по эндокринной гинекологии. — М: МИА, 2002. — 755 с.

9. Виноградова Е.Г. Показатели репродуктивной системы женщины в оценке экологической ситуации в регионе: Автореф. дис. … канд. биол. н. — СПб., 1995. — 24 с.

10. Герасимович Г.И. Сафина М.Р. Современные подходы к проблеме хронических тазових болей у женщин // Акушерство и гинекол. — 1996. — № 1. — С. 46—52.

11. Комплексне лікування хронічних запальних захворювань придатків матки із застосуванням лапароскопії та гірудотерапії / Громова А.М., Зятіна О.М., Несторенко Л.А., Мартиненко В.Б. — Зб. наук. пр. Асоц. акушерівгінекол. України. — 2006. — С. 165—168.

12. Жерновая Я.С. Сексуальне здоров’я подружніх пар з ендокринною неплідністю дружини / Зб. наук. пр. Асоц. акушерів-гінекол. України. — 2006. — С. 264—266.

13. Йена С.С.К., Джафе Р.Б. Репродуктивная эндокринология. Пер. с англ. — М.: Медицина, 1998. — 704 с.

14. Кулаков В.И., Адамян Л.В. / Материалы XVI Международного конгресса с курсом эндоскопии «Новые технологии в гинекологии». — М., 2003. — C. 42—45.

15. Кулаков В.И., Адамян Л.В., Мынбаев О.А. Послеоперационные спайки (этиология, патогенез и профилактика). — М.: Медицина, 1998. — 528 с.

16. Куницын С.Б. Серотонин как генератор психических способностей // Самиздат. — 2005. — № 5. — С. 1—12.

17. Клинико — морфологические аспекты применения препарата Жанин у пациенток с синдромом хронических тазових болей / Лахно И.В., Проценко Е.С., Федорищева В.А., Ткачев А.Э. // Репрод. здоровье женщины. — 2004. — 1 (17). — С. 87—89.

18. Могілевкіна І.О., Бабенко О.М., Карасьова О.В. Депресивні стани під час вагітності та в післяпологовому періоді // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 2006. — № 2. — С. 133—139.

19. Писарєва С.П., Корнацька А.Г. Безплідний шлюб: роздуми та проблеми // Нова медицина. — 2005. — № 2 (19). — С. 16—21.

20. Состояние нейроэндокринной регуляции процесса адаптации у больных с хроническим сальпингооофоритом / Плотникова В.Н., Луценко Н.С., Шикаева Ф.В., Єфименко Н.Ф., Гераскина Л.Р. — Зб. наук. пр. Асоц. акушерів-гінекол. України. — 2006. — С. 545—548.

21. Подзолкова Н.М., Глазкова О.Л. Симптом. Синдром. Діагноз. Дифференциальная діагностика в гинекологии. — М.: ГЭОТАР-МЕД, 2003. — 448 с.

22. Спаечная болезнь как проблема репродукции и методы ее профилактики / Попов А.А., Мананникова Т.Н., Шагинян Г.Г., Мачанските О.В., Рамазанов М.Р., Глухов Е.Ю. // Рос. вестн. акушера-гинекол. — 2004. — № 4. — С. 41—45.

23. Пшеничникова Т.Я. Бесплодие в браке. — М: Медицина, 1991. — 320 с.

24. Серкова В., Домбровська Ю. Роль эндотелиальной дисфункции в развитии и прогрессировании сердечной недостаточности // Ліки України. — 2005. — С. 117—120.

25. Самойлова В.А., Безрукова О.Н., Батуев А.С. Психофизиологические факторы риска репродуктивного здоровья и поведения беременной женщины // Валеология. — 1999. — С. 47—53.

26. Сметник В.П., Тумилович Л.Г. Неоперативная гинекология. Руководство для врачей. — М.: Медицинское информационное агентство, 1999. — 592 с.

27. Станкевич В.В. Сучасні аспекти порушення менструального циклу у дівчаток-підлітків // Педіатрія, акушерство та гінекол. — 2005. — № 6. — С. 68—71.

28. Саидова Р.А. Фертильность или бесплодие: вопросы и ответы // Рус. мед. ж. — 2002. — С. 27—31.

29. Ткаченко Л.В. Алгоритм прогнозирования нарушений формирования репродуктивной функции у девочек / Сохранение репродуктивного потенциала подростков. — СПб., 2001. — С. 192—195.

30. Ткаченко Л.В. Факторы риска для формирования репродуктивной системы у девочек / Гигиена, экология и репродуктивное здоровье подростков. — Матер. Межд. научно-практ. конф. — СПб., 1999. — С. 11—13.

31. Морфологічні зміни ендометрія при хронічному ендометриті у жінок із порушенням репродуктивної функції / Чайка В.К., Дьоміна Т.М., Гошкодеря І.Ю., Селезньов О.О., Постолик І.Г. // Педіатрія, акушерство та гінекол. — 2005. — № 5. — С. 106—110.

32. Яроцкая Е.Л. Интегрированный подход к лечению больных с тазовыми болями в клинике оперативной гинекологии // Акушерство и гинекол. — 2006. — Прил. — С. 60—67.

33. Яроцкая Е.Л. Автореф. дис. … д-ра мед. н. — М.: Науч. центр акушерства, гинекол. и перинатол. РАМН, 2004. — 49 с.

34. Beer A.E., Kwark J.Y. Reproductive medicine program // Finch University of Health Sciense Chicago Med. School. — 2000. — V. 14 (9). — P. 834—837.

35. DeLongis A., Folkman S., Lazarus R.S. Thimpact of dialy stress on health and mood: psychological and social resources as mediators // J. Person. Social Psychol. — 1988. — V. 54 (3). — P. 486—495

Невоспалительное заболевание внутренних половых органов — новый взгляд на известную проблему

С.И. Жук, Н.П. Дзись

Резюме. Используя литературные данные, обосновывается актуальность невоспалительной болезни внутренних половых органов (НБВПО), важность проведения дифференцированной диагностики с хроническими воспалительными заболеваниями внутренних половых органовженщины, хронической тазовой болью, которые приводят к нарушению репродуктивной функции и общего состояния пациенток. Приведенные данные открывают возможности для разработки принципиально нового перспективного направления диагностики и патогенетического лечения в зависимости от причин возникновения заболевания, прогнозирования репродуктивной функции женщины. С этой целью изучаются связи гормональных нарушений, возникновения спаечного процесса, функциональной ассиметрии, эндотелиальной дисфункции с репродуктивной функцией женщин в разных аспектах.

Ключевые слова: невоспалительная болезнь внутренних половых органов, хроническая тазовая боль, эндотелиальная дисфункция, фиброобразование, функциональная ассиметрия, хронический сальпингооофорит, селективные ингибиторы обратного захвата серотонина, пароксетин (Рексетин, «Рихтер Гедеон», Венгрия).